Поліс

В Поліс...

Одна ця назва, вимовлена кимось в розмові, змушувала Артема, так і не тільки його, замовкнути в благоговінні. Він і зараз виразно пам'ятав, як у перший раз почув незнайоме слово в оповіданні якогось вітчимова гостя, а потім, коли гість цей пішов, запитав у нього тихенько, що ж це слово означає.

Сухой тоді подивився на нього уважно і з ледь помітною сумом в голосі сказав: «Це, Артемка, останнє, мабуть, місце на Землі, де люди живуть як люди. Де вони ще не забули, що це означає - „людина“, і як саме це слово повинно звучати», вітчим сумно посміхнувся і додав: «Це - Місто...»

Поліс перебував на площі найбільшого в Московському Метрополітені переходу, на сплетінні чотирьох різних ліній, і займав цілих чотири станції метро - Олександрівський Сад, Арбатську, Боровицьку і Бібліотеку ім. Леніна, разом з переходами, що з'єднують ці станції. На цій величезній житловій території розміщувалося останнє справжнє вогнище цивілізації, останнє місце, де жило так багато людей, що провінціали, що одного разу побували там, не називали вже це місце інакше як Місто. Хтось дав Місту іншу назву - Поліс, втім, означало те ж саме, і чому-то, може, тому, що в цьому слові чулося далеке та ледве вловиме эхо могутньої і прекрасної стародавньої культури, немов обіцяло своє заступництво поселенню, чуже слово прижилося.

Поліс був для метро явищем абсолютно унікальним. Там, і тільки там можна було все ще зустріти зберігачів тих старих і дивних знань, застосування яких в суворому новому світі з його законами, що змінилися, просто не було. Знання ці для мешканців майже всіх решти станцій, по суті, для всього метро, що повільно занурювалося в безодню хаосу і неуцтва, ставали нікчемними, як і носії їх, і вони ніде не були бажані.

Гнані звідусіль, єдине своє пристановище вони знаходили лише в Полісі, де їх чекали завжди з розпростертими обіймами, тому що правили тут їх побратими. Тому в Полісі, і тільки в Полісі можна було все ще щоб зустріти старезних професорів, у яких колись були кафедри в славних університетах, нині напівзруйнованих, спорожнілих і захоплених щурами і цвіллю. Тільки там - останніх художників, артистів, поетів. Останніх фізиків, хіміків, біологів... Тих, хто всередині своєї черепної коробки зберігав усе те, чого людству вдалося досягти і пізнати за тисячі років безперервного розвитку. Тих, з чиєї смертю все це було б втрачено навіки.

Був Поліс в тому місці, де колись був трохи не самий центр міста, за іменем якого нарекли метро. Причому, прямо над Полісом височіла будівля самої бібліотеки ім. Леніна - найбільшого сховища інформації минулої епохи. Сотні тисяч книг на десятках мов, що охоплюють, ймовірно, всі області, в яких будь-коли працювала людська думка і накопичувалися відомості.

Сотні тонн паперу, вкритого всілякими літерами, знаками, ієрогліфами, частину з яких вже нікому було читати, адже мови, на яких вони були написані, згинули разом з народами, які на них говорили... Але все ж величезну кількість книг ще можна було б прочитати і зрозуміти, і померлі століття тому люди, які написали їх, ще могли багато про що розповісти тим, хто живе.

З усіх тих небагатьох конфедерацій, імперій і просто могутніх станцій, які в змозі були відправляти на поверхню експедиції, тільки Поліс посилав сталкерів за книгами. Тільки там знання мали таку цінність, що заради них були готові ризикувати життям своїх добровольців, виплачувати величезні гонорари найманцям, і відмовляти собі в матеріальних благах в ім'я придбань духовних благ.

І, незважаючи на гадану непрактичність й ідеалізм керівництва, Поліс стояв рік за роком, і біди його обходили, а якщо щось загрожувало його безпеці, здавалося, все метро було готове об'єднатися для його захисту. Відгомони останніх битв, що відбувалися там під час пам'ятної війни між Червоною Лінією і Ганзою, вже затихли, і знову навколо Поліса утворилася тонка чарівна аура казкової невразливості і благополуччя.

Данило про касти і порядок в Полісі

Який ще бібліотекар? Ти бібліотекаря хоч живого бачив? І не раджу! Бібліотекарі зверху сидять... Бачив, які тут у нас укріплення встановлені? Ти ці речі не плутай ніколи. Я не бібліотекар, а зберігач. Ще браминами нас називають.

• - Що за назва така дивна? - підняв брови Артем.
• - Розумієш, у нас тут ніби кастової системи. Як в стародавній Індії. Каста... Ну це як клас... Тобі червоні не пояснювали? Не важливо. Каста жерців, зберігачів знань - тих, хто збирає книги і працює з ними, - пояснював він, а Артем не переставав дивуватися тому, що той так старанно уникає слова «бібліотекар». - І каста воїнів, які займаються захистом, обороною. На Індію дуже схоже, там ще була каста торговців і каста слуг. У нас це все теж є. Ну, ми між собою і називаємо це індійською.

  

  Збори браминів Полісу для вирішення долі ВДНГ

Жерці - брамини, воїни - кшатрії, купці - вайш'ї, слуги - шудри, - продовжував він. - Членом касти стаєш раз і на все життя. Є особливі обряди посвячення, особливо в кшатрії і брамины. В Індії це сімейне було, родове, а у нас сам вибираєш, коли тобі вісімнадцять виповнюється. У нас тут, на Боровицької, брамінов і кшатрий приблизно порівну. На Бібліотеці - там більше наших, ясна річ. А на Арабатській — майже одні кшатрії, за Генштабу.

Почувши ще одне шипляче давньоіндійське слово, Артем важко зітхнув. Навряд чи йому вдасться запам'ятати всі ці мудровані назви з одного разу. Данило, однак, не звернув на це уваги, і продовжував розповідати:

Артем вирушає із Поліса в Бібліотеку

—У Раду, ясна річ, входять лише дві касти — наша і кшатріїв. Ми їх взагалі просто вояками кличемо, — втішно підморгнув він Артему.

—А чому вони собі птахів цих двоголових татуюють? — згадав своє питання Артем. - У вас принаймні книги - з книгами все ясно. Але птахи?

—Тотем у них такий, - знизав плечима брамин Данило. - Це, раніше, на мою думку, був дух - покровитель військ радіаційного захисту. Орел, здається. Адже вони у щось своє, дивне вірять. У нас, взагалі кажучи, між кастами особливо хороших відносин немає. Раніше навіть ворогували.

Цікаві факти

Поліс своєю структурою і стилем життя, нагадує Стародавній Рим, який був найцивілізованіший з усіх міст стародавнього світу. При владі Поліса стоять дві касти, які бажають переважити одна одну і готові вставити ножа в спину, але не бажають активних дій над суперником. Так само і Римі була боротьба між сім`ями видатних імператорів за верхівку у владі Сенату.