Бандити — представники кримінального світу.
Вони, як правило, живуть відособлено на станціях або перегонах. Зазвичай бандитські угруповання в «державах» підпільні і спеціалізуються на потайливих вбивствах і тероризмі. А якщо влада на станції належить «блатняку», то періодично бандити здійснюють набіги на слабкі поселення, вирізаючи цілі станції і наводячи жах на все метро.
Влада належить «сходняку» або авторитетам. Якщо в першому випадку рішення приймає вся бандитська громада, то в другому — рада блатняку. Народ повинен жити за поняттями, відпрацьованим на «зоні», так як більшість бандитів — колишні ув'язнені.
Metro 2033[]
.png){kind=link}
Бандити коло багаття
Закинуті тунелі[]
Вперше з'являються саме на цьому рівні. Артем разом із Бурбоном непомітно пробираються на бандитську станцію та вбивають всіх її мешканців.
Сухарєвська[]
Удруге з'являються на цьому рівні. Бурбон намагається пройти станцію непоміченим, проте його помічають вартові та відводять до отамана. Як виявилося пізніше, пахан на станції змінився, чого Бурбон аж ніяк не очікував. Артем вбиває всіх зустрічних бандитів та проникає до кімнати отамана, після чого стає свідком "смерті" Бурбона.
Metro: Last Light[]
Metro: Last Light
Бандити повинні з'явитися у Metro: Last Light. Це підтверджує скріншот, на якому видно, як людина у хокейній масці пробирається через драговину. А як відомо, хокейні маски носять лише бандити. Також можна зробити припущення, що серед бандитів існують сміливці, котрі готові виходити на поверхню, інакше кажучи — сталкери.
Бандитські станції[]
Мастями зазначені бандитські станції
Китай-Місто[]
Перед самим входом на Китай-Місто шляхи були перегороджені купою мішків з піском в людський зріст висотою, за ними на дерев'яних табуретах сиділи кілька людей досить серйозного виду.
Коротко, під бокс стрижені голови, широкі плечі, що так і випирають з-під потертих шкіряних коротких курток, зношені смугасті спортивні штани, вдягнуті не за потреби, а швидше як уніформа, - все це, хоча і повинно було б виглядати разом цікаво, чомусь зовсім не налаштовувало на веселий лад. Там сиділи троє, і на четвертому табуреті лежала колода карт, при цьому громили час від часу розмашисто кидали на нього шістки, королів, дам, і стояла така лайка, що, вслухаючись кілька хвилин, Артем так і не зумів вичленувати з їх розмови хоча б одне цензурне слово.
Пройти на станцію можна було тільки через вузький прохід і хвіртку, якими закінчувалася драбинка. Але там поперек дороги височіла ще більш значна туша четвертого охоронця. Стрижка «під нуль», водянисто-сірі очі, трохи звернутий набік ніс, зламані вуха, чорна пістолетна рукоятка, що відтягувала донизу сині спортивні штани, важкий «ТТ» засунутий прямо за пояс, і нестерпний запах перегару, що збиває з ніг і заважає міркувати.
- - Ну чьо, бля? - сипло протягнув він, повільно і тупо оглядаючи Хана і за ним Артема з ніг до голови.
- - Туристи, бля? Або човники?
- - Ні, ми не човники, ми мандрівники, з нами немає ніякого вантажу.
- - Мандрівники - ...! - непристойно заримував той і голосно заіржав.
- - Слухай, Колян! Мандрівники - ...! - повторив він, обернувшись до гравців. Там його підтримали. Хан терпляче посміхнувся.
Бик ледачим рухом сперся однією рукою на стіну, тим самим остаточно затуляючи весь прохід.
- - У нас тут ця... митниця, зрозумів? Бабки ми тут башляєм... Хочеш пройти - плати. Не хочеш - вали на...! - миролюбно пояснив він, чухаючи ногу.
- - З якого це дива? - сказав було Артем обурено, і даремно...
Бик, напевно, навіть і не розібрав, що він сказав, але інтонація йому не сподобалася. Відсунувши Хана в бік, він важко зробив крок вперед і опинився віч-на-віч з Артемом. Опустивши підборіддя, він обвів Артема каламутним поглядом. Очі у нього повністю порожні, і здавалися майже прозорими, ніяких ознак розуму в них не виявлялося. Тупість і злість, ось що вони випромінювали, і насилу витримуючи цей погляд, кліпаючи від напруги, Артем чув, як ростуть у ньому страх і ненависть до тієї суті, що сиділа за цими замутненими скельцями і дивилася крізь них на світ.
- - Ты чьо, бля?! - здивовано-загрозливо поцікавився охоронець.
Китай-Город не був схожий на інші станції, на яких Артему доводилося бувати. Він поділений на три вузьких коридори з арками, що з'єднують їх, і являв собою один великий зал з широкою платформою, по краях якої йшли колії, і це створювало трохи тривожне відчуття незвичайного простору.
Станція була безладно освітлена несильними грушовидними лампочками, вогнищ на ній не було зовсім - очевидно, тут це не дозволялося. Десь у центрі залу, щедро розливаючи навколо себе світло, горіла біла ртутна лампа - справжнє диво для Артема. Але бедлам, що творивься навколо нього, так відволікав увагу, що навіть на цій дивині Артем не зміг затримати погляду більше, ніж на секунду.
- - Яка вона велика! - видихнув він здивовано.
- - Насправді ти бачиш лише половину. Станція рівно в два рази більша. Це одне із самих дивних місць в метро. Ти чув, напевно, що тут сходяться колії різних ліній. Он ті рейки, що праворуч від нас - це вже Таганско-Краснопресненська лінія. Важко описати те божевілля і безлад, які відбуваються на ній, а на Китай-Городі вона зустрічається з твоєю помаранчевої гілкою, Калужсько-Ризькою,— в те, що відбувається на якій люди з інших ліній взагалі відмовляються вірити. Крім того, вона не належить ні до однієї з федерацій, і її мешканці повністю надані самі собі. Дуже, дуже цікаве місце. Я називаю цю станцію Вавилоном. Люблячи, - додав він, оглядаючи станцію і людей, жваво сновавших навколо.
Життя на станції буквально кипіло. Віддалено це нагадувало Проспект Миру, але там все було набагато скромніше і організованіше.
Артему тут же згадалися слова Бурбона про те, що в метро є містечка краще, ніж той убогий базар, на якому вони пішли на Проспекті.
Уздовж рейок тягнулися нескінченні ряди лотків, а вся платформа була забита тентами, наметами, деякі з яких були перероблені під торогові ларьки, а десь жили люди, на декількох було понамальовано «ЗДАЮ», і там перебували нічліжки для подорожніх. Насилу пробираючись крізь натовп і озираючись по сторонах, Артем помітив на правому шляху якусь величезну сіро-синю махину і після роздумів визнав у ній справжній вагон поїзда.
На станції стояв невимовний ґвалт. Здавалося, жоден з її мешканців не замовкав ні на секунду і весь час щось говорив, кричав, співав, відчайдушно сперечався, сміявся або плакав. Відразу з декількох місць, перекриваючи гомін натовпу, грала музика, і це створювало такий невластивий для життя в цих підземеллях святковий настрій.
- - Хто це? - здивовано запитав Артем Туза.
- - А на кого вони схожі, по-твоєму? - поцікавився Туз. - Бандюки. Звичайні бандюки. Ніякої влади на Китай-Городі немає, все контролюють два угруповання. Ця половина - під братами-слов'янами, як вони самі себе називають. Весь непотріб з Калужско-Ризької лінії зібрався тут, всі добірні головорізи. В основному їх називають калужськими, деякі - ризькими, але ні до Калуги, ні до Риги вони ніякого відношення, зрозуміло, не мають. А ось там, бачиш, де місток, — він зазначив Артему на сходи, що йде праворуч вгору приблизно в центрі залу, - там ще один зал, майже такий же, як цей. Там діється нітрохи не менший бардак, але господарюють там кавказці-мусульмани - в основному, азербайджанці і чеченці. Коли тут йшла кривава бійня, намагалися поділити станцію, кожен прагнув отримати як можна більше. У підсумку поділили рівно навпіл.
Венеція[]
На початку весни сніг почав танути й, перетворюючись на воду, просочився до підземель й Метро. Через деякий час три великі станції, що потопали, вирішили об'єдналися, створивши так звану «Венецію». Не дивлячись на гарну назву та тутешні романтичні місця, населення тут зовсім інше, й Венеція представляє з себе один великий бандитський притон.