FANDOM


Сайгон — справжнє ім'я Сергій Миколайович Кім, мешканець Святошина, фермер, головний герой книги.

Сайгон постійно в дії книги; його біографія, вчинки, роздуми і пригоди і складають сюжет книги.

ПочатокРедагувати

Ми дізнаємося, що Сайгон приватний фермер на Святошині. У підземеллі земляки готуються зустріти Новий рік. А він вирішив в останні хвилини старого року навідатися до своїх кліток із хом'яками і кроликами. Доки станція водить хороводи навкруги пластикової ялинки, на фермера нападає група нігерійських бродяг-канібалів.

На фермі Сайгон порався на самоті, тому що на допомогу прийти нікому, кролики і хом'яки в клітках не в рахунок - бійці з них ніякі. І куди, скажіть, дивиться охорона станції? На розряджених з нагоди свята дівчат? На шашлики з кролятини і тазики з маринованими грибами? Проморгали нігерійців, ех, проморгали!
Добре хоч Свєтка, найдорожча дружина і син Андрійко внизу, на платформі. Їм весело - навколо пластмасовоъ ялинки водять хороводи. Тридцять перше грудня, отже, всі відпочивають. Один тільки Сайгон... Ну так хто йому, трудоголіку, винен, що не любить він пісні і танцю? Сидів би зараз осторонь, попиваючи самогон або картопляну брагу. Так ні, поперся до турнікетів, де багато років тому вибив містечко для звірини!..

Єдиний з нігерійців, що лишився живим після нападу — Лектор; в ході бійки він загубив губну гармошку, на якій вирізані помітки Сайгонового батька. В подяку за збережене життя Лектор має відвести Сайгона до станції Берестейська і там вказати чоловіка - господаря цієї гармошки. У цьому зав'язка книги.

На СвятошиніРедагувати

Святошин давно жив мирним життям. Після перших буремних років у підземеллі, коли після ядерного апакаліпсису всі воювали з усима, вже встигло народитися і вирости нове мирне покоління дітей підземелля.

Гріх скаржитися, вірно. Їжі вистачає: кролятина, гриби, слимаки, картопля, навіть подібність чаю з цвілі! Побут за багато років якось налагодили. Тому й населення станції з кожним роком збільшується, вже зараз місця не вистачає, а що буде далі?..

Довго у них зі Свєтою не виходило завести дитини. Вже вони старалися і вдень, і вночі - все ніяк, пшик. Зневірившись, Сайгон відправився на станцію Академмістечко до бабці-знахарки на уклін. Її заслуга, чи, може, так збіглося, але Андрійко, батькове щастя, здоровенький народився.

ЕкіпіровкаРедагувати

Після бійки з нігерійцями Сайгону просто кортить знайти господаря губної гармошки: він точно пам'ятає, що така гармошка була у його батька, пам'ятає блюзи Боба Ділана, які той грав; от батька самого обличчя не пам'ятає.

- Ти куди на ніч? - здивувалася Свєтка.
- Боб Ділан, мати. Чула про таке? - Сайгон поклав в рюкзак мішечок з жетонами.
- Професор з Університету? - позіхнула Свєтка.
- Типу того, мати. Типу того... - ПМ, багато років тому подарований Майором, Сайгон засунув за пояс під латану армійську куртку. Тільки один магазин до нього, тільки один, зате в магазині патрони з трасуючими кулями, щоб, стріляючи в темряві, коректувати вогонь. У нагрудні кишені відмінно помістилися шестерні з заточеними зубцями. Так, тепер ніж. Шевський, такий гострий, що з тюбінгів можна пласти зрізати і, як масло, намазувати... на що? Не на хліб точно. Немає на Святошині хліба , і масла теж немає. Просто вираз сплив в пам'яті. Син Андрійко вже не зрозуміє, ці жарти, він з іншого покоління, справжній кріт.

Рюкзак за спину. Знявши зі стіни сагайдак з луком та стрілами, Сайгон нахилився до дружини, поцілував в губи:

- Спи, рідна. Я швидко.

Виноски Редагувати


Шаблон:ПерсКрот Редагувати

  1. А могли би і бути
Книги серії Метро 2033‏‎