FANDOM


Муранча
Муранча Обкл 01
Муранча
Дата_випуску січень 2011
Автор Руслан Мельников
Герої Ілля Колдунов (Колдун) μ Бульба μ Козак
Мутанти Жабоголові μ Чорні пілоти μ Вурдалаки μ Студенти
Техніка_Озброєння НВ [1]
Продовження НВ

ВступРедагувати

Ілля Колдунов, на прізвисько Колдун [2] — одинокий сталкер Ростовського метрополітену.

Ростовські метробудівники буквально перед апокаліпсисом повністю здали в експлуатацію Червону гілку і лише почали роботи по будівництву Синьої [3].

Ростов Путівник
Муранча 01

В перші ж місяці перебування під землею у Іллі гинуть ті, кого він найбільше любив: під час нападу на станцію жабоголових [4] ці жахливі мутанти зжирають сина Сергійка і дружину Олю. Відтоді Колдун сталкер-одинак. Його мета — помста мутантам. На станції він заходить лише тоді, коли немає іншого способу поповнити запас набоїв. А спілкується лише із загиблими дружиною і сином. Подумки. З-за цього метром ширяться легенди про Колдуна, але ніхто про нього детально нічого не знає.

Коротко сюжетРедагувати

Знайомство з Колдуном і КозакомРедагувати

Колдун на поверхні витратив мало не всі набої. З шаблею напереваги зустрічає Козака, — у того взагалі набоїв нуль. Сталкери помічають, що звичні мутанти кудись в паніці тікають з насиджених місць. А натомість на горизонті Ростова з'являється незрозуміла чорна хмара.

Муранча. Початок нашестяРедагувати

Муранча — похідне від російськ. муравьи + саранча — так назвали величезних комах, що мають розмір із дорослу людину, стрибають і перелітають наче сарана, а щелепами, схожими на мурашині, можуть перегризати чималу сталеву арматуру.

Після того, як муранча була запущена в метро душевнохворим Тютею, досить швидко, не зважаючи на героїзм і самопожертви захисників, вона заполонила всю Червону Гілку, і вцілілим людям нічого не лишається, як із боєм пробиватися на Синю Гілку.

Пристрасті дещо повляглися. Керівництво «синіх» розуміє, що головний ворог зараз зовнішній — оскаженілі мутовані комахи. Ними й так зайнята вся поверхня над Ростовом, десь в метро Рій готує одну із станцій для виведення потомства величезною муранчиною маткою.

Ця ідея нагадала старий пендосівський фільм про Стелс-піхоту. Тільки америкоси висаджували свій зоряний десант на планеті в далекій галактиці, а наші супер-комашки залізли в підземелля постядерного Ростова.

В підметроРедагувати

Оля і Сергійко в думках Колдуна радять йому спускатися в підметро — нерозвідану більш глибоку частину метрополітену.

При завалі технічного перехода, де муранча почала проривати прохід до людей, в групі підривників гине Козак. Ілля відчуває, що його місце поряд із Метростроєм — людиною, якій Козак обіцяв допомогу і розвідці підметро. Тим більше, що підметро — шанс на врятунок для всіх мешканців, що вижили із Червоної та Синьої гілок, шанс пережити пошесть нашестя муранчі.

Метрострой має свою «секретну зброю» — тунелепрохідний комбайн, що лишився на переході в підметро. Людський страх перед невідомим штовхнув невідомого диверсанта на підрив комбайна, проте потужній машині вибух не завдав непоправної шкоди, і Метрострою вдається запустити сталевого монстра.

Всі легенди про мертв'яків-зомбі з підметро, що гуляли обома Гілками, виявилися при зустрічі цілком реальними: підметро давно обжили бувші ростовські бомжі, які і відстрілювали невеличкі сталкерські групки, що спускалися сюди раніше. Тепер же загін Метростроя був чисельний, гарно озброєний, і у них була серйозна машина, прохідницький комбайн, яка зводила нанівець усі спроби забарикадуватися «бабаків» [5]

Герої та антигерої книгиРедагувати

Не встиг Метрострой схилитися над колодязем в підземній печері, яку найбільш ретельно аж до самопожертви охороняли «бабаки», як звідти хльоснуло щось, наче лассо, і тільки сива голова мелькнула в прірву.

І тут почалося нечуване. З підземелля поперли в невиданій кількості величезні підземні комахи, що нищили все живе на своєму шляху.

...Є момент, коли Ілля, після загибелі Метростроя і його розвідзагону, роздумує про все пережите в кабіні прохідницького комбайну. Перед Колдуном подумки проходять люди, з якими йому доводилося зустрычатися.

«Згадався Сапер, який намагався врятувати свою шкуру, що прирік на смерть цілу станцію і загиблий ганебної смертю на поверхні. Іллю пересмикнуло. Це не людина. Мерзота, на роздуми про яку навіть шкода було витрачати останні хвилини життя.
У пам'яті спливло обличчя Тюті Приблажного - безумця, який запустив в метро муранчу. Адже цей плаксивий проповідник, що рятує занепалі душі, і маніяк-вбивця щиро бажав допомогти нерозумній і приреченій пастві. Ех, Тютя, Тютя... Такого помічничка хотілося придушити своїми руками.
Ілля згадав Інженера, який, оберігаючи від небезпеки своїх людей, закрив Сільмаш «орджонікідзевських» біженців.
Згадався і невідомий палій, що згорів разом з барикадою на перегоні між Карла Маркса і Театральною, але надовго затримав муранчу. І командир автоматників з Театральної, який навіть у загальній паніці зумів зберегти самовладання і намагався навести порядок.
І Козак, який намагався вбити муранчину матку, але згинув зі своїм крихітним загоном в тісноті технічного ходу.
І ентомолог Олексій Кирилович, який не побоявся підібратися до самого лігва муранчі, щоб розібратися в тому, що вона таке і як з нею боротися.
І Метрострой, що сподівався відшукати в підземеллях під синьою гілкою притулок для уцілілих ще метрожителей.
І Бульба, і дядько Міша, і патлатий хлопець з Сільмашу згадалися теж.
І диаспорский автоматник Ашот, загиблий в тисняві на шляху до Ворошилівської. І ужалена муранчою Ольга з Пушкінській, яка рятувала свого Сергійка.
І Мосол, який зумів перебороти страх і відправитися за Метростроєм в підземне царство мертвих, де дійсно, врешті-решт, всі розвідники знайшли свою смерть.»
~


Підземні монстриРедагувати

Втративши всі набої, Ілля в останню мить зрозумів: спасіння лише в кабіні комбайна. У людей досить швидко скінчилися патрони. Сили були вкрай нерівними.

І коли, начебто, все було скінчено, до Іллі приходить розуміння, що всі люди — можливо останні вцілілі люди на планеті — не важливо, «сині», «червоні», «бабаки», — всі вони тепер нова Колдунова сім'я. Його задача тепер врятувати живих.

Колдун запускає підземний комбайн і — диво!! — рятує саме того, кого першого він ладен був вбити. Сапер, бувший начальник Аеропорта, повинний в загибелі всієї станції, його Оленьки, його Сергійка в ненажерливих пащах жабоголових. Трипалий привид, який переслідував Іллю уві снах і наяву.

Проте, чи до помсти зараз? На даху комбайна величезна мокриця, яка своїми жвалами от-от добереться до людей.

Ілля приймає єдине можливе рішення: Сапер покаже дорогу, а підземна живність і муранча знищать одні одних.

Прохідницький комбайн живим тараном попер попереду підземної живності в сторону Ворошилівської. Просвердлюючи буром, зминаючи, чавлячи на шляху органічне і неорганічне. Останнє свердління, стрибок, жахливий удар — комбайн, наче «Таврія» чи «Ока» перевернутий якоюсь силою...

Останній бійРедагувати

Сапер не обдурив: вони перебували на Ворошилівської. У самому центрі муранчиного лігва.

Повітря на станції вологе, просочене гострим запахом муранчі. Зверху текло і капало. Внизу блищали калюжі і струмували струмочки.

Перекинутий комбайн лежав у краю платформи. Поруч, на шляхах, ворочалось, здригалося і смикало короткими товстими лапами, схожими на криві пеньки і корчі, роздуте тіло - чорне, щетинисте і блискуче від вологи, з глибокою рваною раною на боці.

- Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух... - видавало воно стогоноподібні звуки.

Гора, що колихалася, спливала чорним слизом-кров'ю, належала істоті настільки величезній, що порівняно з нею навіть гігантська підземна мокриця здавалася карликом.

Муранчина матка... Тепер Ілля бачив її поблизу.

Судячи з усього, коли комбайн прорубився до станції, бур сильно поранив «королеву», і та просто випхала машину разом з тваринами, що начіплялися до неї, зі свого ліжбища.

В освітлений фрагмент простору потрапив також широкий пролом, через який на станцію тепер суцільним потоком валила підземна «живність».

Розгледів Ілля щось ще. На стінах, перекриттях, на колонах і на платформі, серед калюж і патьоків вологи, біліли прикріплені один до одного пухкі мішечки овальної форми. Що це таке, було здогадатися неважко. Лялечки. Муранчине потомство...

Кілька лялечок було роздавлено комбайном. Монстри підметро з жадібністю накинулися на яйця муранчі. Вони з однаковим апетитом жерли лялечок, що лопнули , і ще цілих. І не тільки їх. Ілля побачив, як поранена мокриця, відцепившись від комбайна, прямо з платформи почала вгризатися в тіло муранчиної «королеви».
Мокриця робила те, чого не вдалося Козаку. Вона вбивала матку.

- Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух... - гучно і утробно стогнала «королева».

Зрозуміло, муранча люто атакувала всіх, що вторглися в її володіння, чужинців. А муранчі тут було повно. Вона була тут просто у величезних кількостях.

- Чірі-хі-чірі-хі... Чірі-хі-чірі-хі... - Неспокійний і страхітливий скрекіт мчав з усіх боків. Шаруділи крила, скреготали лапи, миготіли тіні.
- Рух-рух-рух-рух. Рух-рух-рух-рух... - Одні тварюки сипалися зверху на інших.

З метро підтягувалось підкріплення. Муранча захищала свою територію, свою матку і своє потомство.

А прибульці з глибин всі лізли і лізли через зруйновану стіну на гострий муранчиний запах, на шум розворушеного мурашника і на яскраве світло фари-прожектора.
Під склепінням Ворошилівської розгорталася небачена битва.
Муранча чіплялась в потворні голови, хребти, боки, кінцівки і щупальця «живності».
Кусала, жалила.
Голодні підземні тварини у свою чергу тиснули, ламали, рвали на шматки і жерли атакуючих комах.

І все-таки муранча брала чисельною перевагою. У цьому мурашнику у «живності» не було шансів. Але і почуття самозбереження у неї, мабуть, теж було зовсім відсутнє.
Все нові і нові монстри ломилися у пролом, і з ходу вступали в битву, перетікаючу в пожирання загиблих і врешті все закінчувалося власною смертю.

Всюди плескалася вода, кров і слиз, хлюпали і билися в брудних калюжах тіла, що звиваються, — лапи, хвіст, щупальця, хрустів хітин, зламані кінцівки і муранчині крила. Тварини наповзали, настрибували і налітали одна на одну. Шипіння, свист, крик і скрекіт жахливою какофонією наповнювали станцію і луною розносилися по прилеглим до неї тунелям.

А з тунелів валом валили свіжі орди комах-мутантів. Не рахуючись з втратами, муранча накидалась на кожну тварину, що виповзала з-під землі.

Ілля бачив, як комаху, що живцем жерла «королеву», вже обліпили з усіх боків.
Мокриця клекотала. Її єдиний хвіст судорожно смикався, і, подібно товстому батогу, перебивав муранчині тіла, зрубав голови, трощив крила і лапи. Але муранча, накривши ворога суцільною ковдрою, вже рвала його рани, вгризалась в панцирні пластини, вприскувала отруту під хітин.

Такого мокриця пережити не могла. Хвіст-батіг сіпнувся в останній раз. Мокриця згорнулася клубком і, здається, здохла. Але в роздуте жирне тіло матки вже вгризалась інша підземна «живність», ошаленіла від великої кількості їжі.

- Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух, - зітхала і стогнала «королева».

Муранча кидалася на чужинців. Підземні тварини відбивалися від муранчи. Люта гризня тривала...

* * *

Битва тварюк йшла на підлозі, стінах, на стелі. Усюди вирувало живе місиво. Трупи загиблих і поранених істот покривали Ворошиловську суцільним килимом. Навіть, мабуть, килимами, настеленими вже не в один шар.

У якусь мить Іллі здалося, що в загальному звалищі про комбайн і про людей, що знаходяться в ньому, забули обидві протиборчі сторони. Але проклята муранча немов підслухала його думки.

Шкрябаючий звук сухих сильних лап по металу сповістив про те, що двом людцям, які затесалися серед чудовиськ, що гризлися на смерть, теж не минути лиха.

Скло, що випало, вже не здатне було б захистити кабіну, проте розбиті вікна виявилися занадто малі для муранчі.
Відразу покінчити з людьми в пом'ятій залізної коробці вона не могла. Великі - більше людської голови - жвалисті морди з опуклими очима тупо тицялись у вузькі отвори порожніх прорізів. Потужні щелепи скреготали про залізу. Лапи тяглися до кабіни і випихували залишки триплексів і погойдувалися перед очима, намагаючись дістати, підчепити, підтягти...

- Чірі-хі-чірі-хі... Чірі-хі-чірі-хі... - гриміло над головою.

ВихідРедагувати

Запекла сутичка зовні стихла. Підземна «живність» більше не лізла в пролом. Вона не відступила - ні, вона просто закінчилася, ця «живність». Схоже, тварини, що піднялися з підметро, були перебиті всі до єдиної. Однак і муранчина матка практично не ворушилася. Покрита численними ранами, погризена майже наскрізь «королева» подихала.

- Ухш-шух-ухш-шух. Ухш-шух-ухш-шух. - Її стогони тепер були ледь чутні.

Мабуть, муранчине плем'я відчувало, що відбувається з королевою». Муранча злазилася до матки зі всієї станції. Вишиковувалася нерівними рядами на платформі, зависала на стінах, перекриттях і колонах.

Муранча чекала...

Агонія «королеви» була недовгою. Хвилі судом, що котилися розірваним тілом, стихли.
Поранене тіло більше не подавало ознак життя.
На деякий час муранча припинила рух по станції. Кожна особина завмерла на тому місці, де застала її смерть матки. Тільки горбисті задні лапки відчайдушно терлися об надкрилки, витягуючи щільний всеохоплюючий звук.

- Чірі-хі-чірі-хі... Чірі-хі-чірі-хі...

Іллі здалося, що він починає розрізняти в муранчиному стрекоті нові нотки. Що це?
Жалібну пісню над тілом загиблої «королеви»?
Вона тривала хвилини дві або три.

Потім скрекіт стих...

* * *

Видовище, яке постало перед Іллею, було вражаючим і страшним. Через розбите вікно комбайна він бачив, як муранча покидала метро.
Вона йшла мовчки, не видаючи більше ні звуку. Йшла з боку Орджонікідзевської через всю Ворошиловську, повз мертву матку та осиротілих лялечок, немов віддаючи своїй «королеві» останні почесті й прощаючись з ненародженими дітьми...

Ілля знав, куди прямували комахи-мутанти. Їм належало пройти по червоній гілці, через всі захоплені станції. Театральна, Карла Маркса, Шолоховська, Сільмаш... На Орджонікідзевській, там, де муранча проникла в метро, вона знову вийде на поверхню.
І...
І піде з міста?
У всякому разі, з метро вона йшла. Навіщо їй метро без матки? Навіщо розорене гніздо?

Ілля спостерігав...
Муранча рухалася нерівними колонами. Одна особина за іншою. Щільно одна до одної. За такою собі мурашиної доріжкою. За муранчиною...

Зараз муранча нагадувала відступаючих солдатів розбитою армії.
На станції лежали гори мертвих тіл. І - не мертвих, ще що ворушаться. Дещо де під шаром трупів билися в передсмертних судомах вмираючі підземні тварини. Але муранча не зупинялася навіть для того, щоб добити ворога. В комбайн теж не заглянула більше жодна жвалистая морда. Тільки за залозу скреготали незліченні лапи, і крізь промінь фари-прожектори проходила фантасмагорична низка мутантів.
Тіні що йде армії танцювали по стінах.
Потім муранча пішла.
І тіні зникли.

* * *

Ілля вибрався з пом'ятої кабіни.
Фара заваленого набік комбайна ще світилася, хоча вже й не так яскраво. Мабуть, сідали акумулятори. Цікаво, наскільки ще заряду вистачить?
Прямо перед ним на рейках громадилася туша мертвої матки. Її витягнуте тіло, немов зупинений поїзд, втрачалося десь у глибині напівзатопленого «театрального» тунелю.
Дивно, як тільки муранча під час своїх міграцій примудрялася перетягувати такого монстра?!
Втім, звичайні мурахи теж вражають своєю працьовитістю і турботою про матку. А в муранчі явно є мурашині гени. Хоча і неабияк змутовані...

Виноски Редагувати

  1. НВ - не виражено, без особливостей
  2. Тут не перекладаємо на Чаклун, оскільки прізвисько — похідне від прізвища Колдунов
  3. В реалі в м. Ростов-на-Дону метро немає, хоча це місто-мільйонник
  4. Жабоголові — великі змутовані рептилії, живуть в Доні і нападають на людей.
  5. Бабаками Метрострой назвав бувших бомжів, мешканців підметро, яких доводилося з боями викурювати з їх обжитих помешкань.


Шаблон:КнигиМетро2033 Редагувати

  1. Калашников Тимофій - псевдонім авторського колективу

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі