Нельсон

Нельсон — Юрій, чорношкірий хлопчина, товариш по нещастю в застінках сліпих.

Знайомство

- Відгукнися, кажу, - ласкавим, аж до мурашок по шкірі, голосом попросив Уберфюрер. - Я взагалі добрий, звичайно. Але можу і в лоб - навіть напомацки. Хто тут є?

- Я, - сказали в темряві. Ця клітка знаходилася набагато ближче до виходу. І коли горіла свічка, її мешканця Іван не помітив.

- Хто «я»? Як звати? - допитував скінхед.

- Юра звуть, - відповів той же голос. Пауза. - Іноді ще Нельсоном називають.

- Як британського адмірала, чи що? - запитав Уберфюрер.

- Ну... - пауза. - Не зовсім.

- У мене є інші варіанти, - Водяник зашепотів зовсім поруч. - Але щось я не думаю, що нашому другові вони сподобаються ...

- З якою станції? - продовжував допит Уберфюрер.

- З Техноложки, - відповів невидимий Юра.

- Ні фіга собі! Так ти з «мазутів»? А як сюди потрапив?

- По дурості.

Загибель

Коли вони добігли до тепловоза, все було копчено. Трупи двох тварюк лежали на насипу, розірвані кулями.
Побоїще. Темна, водяниста рідина, скоріше схожа на слиз, ніж на кров, витікала з тіл, покритих дивною короткою шерстю. Лапи (ноги?) однією з тварюк продовжували рефлекторно посмикуватися...
Короткі, майже круглі морди. Розріз пащі величезний, немов голова відкривалася, як сумка на блискавці. Сотні дрібних гострих зубів.

Мандела сидів, притулившись спиною до ножа тепловоза. Червона фарба облупилася, пробита іржею; кров негра на ній здавалася чорною. Автомат Мандела тримав однією рукою, другою притримував живіт. Між пальцем поштовхами пробивалася кров. Людина і тепловоз. Вінець природи і його створення. Навіть цей залізний іржавий звір - тепловоз - і то був ближче до людини, ніж те, що валялося зараз у ніг Мандели. Коли вони підбігли, негр підняв погляд... Посміхнувся... Дихання часте, з бульканьем і сипами.

- Не... недалеко я пішов... вірно?

- Тримайся, брат, - велів Уберфюрер. - Зараз ми тебе перевяжем. Мандела насилу підняв голову, подивився на скінхеда. Білки очей, звужені від болю зіниці.

- Брат?

- Брат, - підтвердив Убер.

- Я ж чорний, ти забув? - сказав Мандела, спробував піднятися. Скінхед м'яко посадив сто назад.

- Так який ти чорний! - Уберфюрер з досадою махнув рукою. Дістав бинт і марлю з сумки, почав витягувати гумовий палять. - Ніякої ти на фіг не чорний...

- Правда? - здивувався Мандела. - А який же?

- Коричневий... блін... І то трохи. А так людина людиною. Вже всяке побільше веганів.

- Отже, - Мандела слабо посміхнувся. Бліде обличчя на очах втрачало фарби. - Не визначився ти як елемент, Убер. Нес... - він задихнувся. - Нестійкий...

Очі застигли. Голова негра повільно опустилася на груди.

Шаблон:ПерсПітер

Книги серії Метро 2033‏‎