FANDOM


В інтересах революції — друга книга трилогії, продовження книги Темні тунелі.

В інтересах революції
В інтер револ 01.jpeg
Підпис Обкладинка книги
В інтер револ 02.jpeg

Аудіоверсія

Героєм книги виступає відомий вже нам анархіст Толік, Анатолій Томський.

Дмитро Глуховський про книгуРедагувати

Че Гевара 01.jpg

Ернесто Че Гевара - ідейний наставник Толіка

«МЕТРО 2033: В ІНТЕРЕСАХ РЕВОЛЮЦІЇ чи Темні тунелі-2

В ІНТЕРЕСАХ ЧИТАЧІВ!
Пояснювальна записка Дмитра Глуховського

Роман «Темні тунелі» Сергія Антонова був другий книгою в нашій сазі «Всесвіт Метро 2033».
Антонову вдалося зробити майже неможливе: як тільки його роман побачив світло, всі скептики, які сумнівалися в тому, що інші автори можуть успішно розвивати світ, придуманий мною, позмовкали.

Сергій не копіював «Метро 2033» і не сперечався з ним. Він просто вжився в шкуру своїх героїв, і на довгі місяці роботи над романом переїхав у «Всесвіт» на постійне місце проживання. І він відчув ту саму унікальну атмосферу, яку багато хто вважає головним достоїнством мого першого «Метро». Виявилося, що світ метро Антонова не відпускає. Відразу після того, як перша книга була завершена, Сергій взявся писати другу. З тим самим чарівним героєм - молодим хлопцем, анархістом і ідеалістом Толею Томським, який намагається упхати наш злий і нечесний світ в прокрустове ложе Ідеї.

Толя - людина, яка вірить в те, що цей світ можна змінити. Доля б'є його жорстоко, але він встає і йде далі. У багатьох історіях «Всесвіту Метро» лейтмотив - розпач. Але тільки не в романах про Анатолія Томського.
«В інтересах революції» тісно ов'язаний з Метро 2033 . Герої антоновського романа зустрічаються з героями моєї власної книги - бійцями Першої Інтернаціональної Бригади імені Че Гевари. Взагалі, романи «Всесвіту Метро 2033» починають цікавим чином сплітатися один з одним. Спочатку вони були як шматочки мозаїки, які наче просто лежали поряд, доповнюючи один одного, але особливо не стикаючись. Тепер же вони починають пускати паростки та коріння, проростати один в одного і сживаться. Ми нарешті отримуємо те, що ми хотіли, і те, що ви хотіли більше, ніж просто книги про наслідку ядерної війни.

Справжній, живий світ 2033 року.»
~ Дмитро Глуховський


ПочатокРедагувати

Син і вихованець станції Войківської, давньої анархістської вольниці, Анатолій Томський почитав патріарха ідейного анархізму князя Петра Кропоткіна чи не своїм духовним батьком, і «Записки» [1]для нього були як для інших сектантів - Біблія.

Хоча князь Петро Олексійович вже сто з гаком років як помер, для Толі він був вічно живий: жодного речення він не міг прочитати з «Записок революціонера», щоб не посперечатися з патріархом, або, навпаки, згідно не буркнути щось вголос.
Поговоривши так з Кропоткіним годинку-другу, Толя повертався в Поліс духовно оновленим, впевненим у своїй ідеологічній правоті. Цієї впевненості йому вистачало на день-інший, найбільше - на тиждень бесід з кшатріями і браминами - воїнами та зберігачами знань Поліса.

В Полісі до анархізму ставилися зарозуміло, немов ця модель облаштування суспільства була придумана пустотливою дитиною, і, крім поблажливої усмішки, заслуговувала хіба що підозрілого погляду.
Взагалі в Толіному становищі йому було б краще не висовуватися і свої переконання так яро не проповідувати: Поліс, як відомо, межує з Червоною лінією, і з Четвертим Рейхом, так що до ідейних там ставляться насторожено.

Та Томський стриматися не міг. За минулу свою пригоду майже втративши віру в анархізм, а заодно в людську совість і доброту, Толя все ж зміг себе пересилити і виправдати старого Кропоткіна. І тепер відмовитися від рідної ідеології здавалося йому зрадою самого себе, не кажучи вже про Петра Олексійовича. Тому терпіти і мовчати у нього ніяк не виходило.

І Томський щиро радів, якщо в суперечці на Боровицькій або Арбатській йому вдавалося розбити опонента, переконати того. Поліс був гарний у багатьох відношеннях. Бракувало йому, тобто його керівництву, малості - сміливості в прийнятті рішень і відваги при виконанні намічених планів.
Словом, того самого відчайдушного анархістського завзяття, якого з надлишком вистачало на Войківській.

Холодна розсудливість членів Ради Поліса душила в Толі його природу - природу шукача пригод. Прокинувшись іноді вночі, він все згадував лихе викрадення метропаровоза [2]. Нудьгував по похмурим жартам Аршинова і безглуздим витівкам Краба. Що сказали б його друзі, побачивши диверсанта Томського, що перетворився в книжкового хробака і благочинного громадянина Поліса?

Та й «книжковий черв'як» - занадто голосно сказано. Толя працював на дезактивації книг, доставлених з Великої Бібліотеки, і насилу встигав навіть читати назви на обкладинках.
Олені вдалося влаштуватися краще. Коли в Полісі дізналися, що раніше дівчина працювала з книгами, їй відразу надали місце за одним із столів, розставлених по платформі Боровицької, і роз'яснили обов'язки: сортувати книги і газети, якими були забиті сховища Поліса.

Корбут молодшийРедагувати

Єдиною справжньою метою задуму Корбута-сина була помста вбивцям Корбута-батька.
Подумки Чеслав не раз піддавав тих, хто убив батька, самим витонченим тортурам, примушував їх вмирати в страшних конвульсіях. Олівцеві портрети викрадачів метропаровоза, розвішані по всій Червоній Лінії і на дружніх червоним станціях, щодня нагадували йому про кровних ворогів: Томського, колишню луб'янську комсомолку Олену і прапорщика Аршинова. Однак, незважаючи на солідну винагороду, обіцяну за піймання злочинців, заарештувати їх і доставити на луб’янку так нікому і не вдалося.
Чеслав сходив з розуму від ненависті, усвідомлюючи, що Томський зі своєю подругою щасливі і знаходяться під захистом Поліса, а криза червоної ідеології і зниження авторитету Москвіна не залишали ні найменшої надії на те, що ворогів видадуть завдяки дипломатичним переговорам. З цієї ж причини Чеслав не міг діяти самостійно. Викравши громадян Поліса, він неминуче накликав на себе гнів керівництва компартії і, можливо, втратив би свого поста і безмежної влади над ув'язненими. Влади, якої дуже дорожив.

Вихід підказав покійний батько. Він, хай і мертвим перстом, вказав синові вірний шлях. Розбираючи папери професора в розгромленої анархістами лабораторії на Луб'янці, Чеслав натрапив на пошарпану папку з грифом «Таємно». У ній зберігалися матеріали про вірус, який колись був розроблений групою вчених у секретних лабораторіях КДБ. У свій час роботи над проектом «Немезіда» були припинені особисто генеральним секретарем КПРС Андроповим. Випробування в Середній Азії так налякали розробників, що проект був згорнутий назавжди. Проте через деякий час на архівні записи напав Корбут-старший, в той час ще непомірно амбітний безвусий лаборант.
Потай від начальства оживив заморожені розробки, був захоплений за забороненим заняттям і змушений знову все згорнути.
Зібрав все в папку і відклав до кращих часів. І ось ці часи настали для його сина.
Чеслав розкрив заповітну папку, і з її сторінок тінь батька підказала йому шлях помсти.

Ящик Пандори, запечатаний особистим наказом генсека ЦК КПРС, буде відкрито за велінням його спадкоємця. Червоній лінії потрібна надзброя - і вона її отримає.
Наслідки доставки в метро вірусу мало хвилювали коменданта Берилага [3]. Нехай помруть сотні і тисячі нікчемних людей. Чеславу було важливо тільки одне: серед цих тисяч повинні бути декілька осіб, винних у загибелі професора Корбута. Вони - головне. Смерть інших - побічне явище.
І тільки помстившись, Чеслав зможе знайти спокій і повернутися до своїх неспішним науковим дослідженням в області тератології*.

Виноски Редагувати

  1. Тут: «Записки революціонера» князя Петра Кропоткіна
  2. Пригода з книги Темні тунелі
  3. Від абревіатури Табір ім. Берії


Шаблон:КнигиМетро2033 Редагувати

  1. Калашников Тимофій - псевдонім авторського колективу

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі