FANDOM


Вокзальна — станція у самому центрі Києва, за сюжетом книги заселена кримінальниками із своїми жахливими законами кримінального світу, перенесеними у постядерне підземелля.

Ще на Святошині Сайгон і Лектор розмовляють про жахи на Вакзальній, про те, як урки змушували займатися канібалізмом.

- Я... я відмовлявся... довго, дуже довго. А потім... Голод. Ти знаєш, що таке голод?! - Нігерієць стиснув кулаки.

На мить Сайгону здалося, що бродяга кинеться на нього, але той раптово розм’як, немов плюшевий ведмедик, якщо, звичайно, ведмедики бувають чорними і з дуже худі лапами в шрамах.
Голод? Сайгон знав про нього не з чуток. І тому не засуджував Лектора. Правда, людської плоті він так і не покуштував. Слава Господареві Тунелів, до крайності не дійшло. А ось вбивати за банку тушонки Сайгону доводилося. Минуло багато років, і він дуже старається про це не згадувати.

- Той хлопець, високий, ти вбив його на станції... - Лектор ворушив розбитими губами, дивлячись... - Урки називали його Отелло. Тримали в сусідній клітці. Іноді до нього приводили дівчину. Він повинен був запитати: «Чи молилася ти на ніч, Дездемона?», а потім задушити її. Пахан Вокзальної дуже любив на це подивитися.

Сайгон скривився і сплюнув. Він чув про звірства блатних.
Подейкували, що своїм народженням паханат на Вокзальній зобов'язаний бунту в одній з київських в'язниць. Бунт цей стався буквально за годину, а то й менше, до початку війни. Зеки, очманілі від свободи, ринули в метро. Їх вів звірячий інстинкт, не інакше...
Кримінальників Сайгон не вважав людьми з-за чуток про жахи, що відбувалися в Критій, як ті називали свою станцію. Звичайно, вірити чуткам - себе обманювати. Але вже занадто багато їх було, чуток цих...

Говорили, що зеки приручають пацюків й дресирують їх на людей. Ніби вівчарок. Мовляв, спочатку пацюків використовували при регулярних обходах тунелів - замість датчиків метану. Мутанти на виділення газу чуйно реагують. Але Космос заборонив труїти «милих звіряток», і тепер для обходів використовують рабів. Розмотають від нашийника півсотні метрів ланцюга - і вперед, дзвонячи ланками, як кентерберійський привид, тупцюй і глибоко дихай.
Правда це чи ні, Сайгон сказати не міг. Одне Точно: покидьки довоєнного суспільства заснували на Вокзальній громаду. Сайгон там не бував, хоча і продав п'ять клітин з тваринами літньому азербайджанцю, злодію в законі. Інших справ з криміналом він не мав.
А ще говорили, що Льончик Космос - старий пахан - до війни був мером Києва, начебто порядною людиною. Нині ж він зовсім втратив людську подобу - з-за наркотиків. Ось цим байкам Сайгон точно не вірив. Треба ж таке придумати!..


Виноски Редагувати



Шаблон:СтанцКиїв Редагувати