FANDOM


Виворіт світу
Изнанка 01
Підпис Обкладинка
Дата_випуску
  • вересень 2012 року
Автор Тимофій Калашников
Місце_видання Видавництво: АСТ
Герої Петро Ликов, Сомов, Кирило Зорін
Примітки
  • Палітурка: М'яка
  • Кількість сторінок: 352
  • Формат: 70x90/16 (170х215 мм)
  • ISBN індекс: 978-5-17-077769-3
Изнанка 02

Карта подій, що описуються

«Все в світі має дві сторони. Аверс і реверс у монети. Хороше і погане всередині людини. Світло і темрява. І навіть у самого світу теж є лицьова і виворітна сторона. Тільки ось далеко не кожна людина знайде в собі сміливість зустрітися з виворотом світу. Адже вивернуте життя куди страшніше звичного порядку речей. Особливо для юного, вихованого в традиціях високих комуністичних ідеалів мешканця Червоної гілки Московського метро 2033 року.
На вивороті світу не в честі дружба і любов. Обов'язок і вірність. Слабкості і сумніви. А життя і смерть людини тут — лише розмінна монета, недбало поставлена на кон в брудних іграх можновладців...»
~ З анонсу Дмитра Глуховського


Виворіт світу (рос. Изнанка мира) — роман колектива авторів під псевдонімом «Тимофій Калашников», написаний в рамках «Всесвіту Метро 2033».
Двадцять дев'ята книга серії.

Дія роману відбувається в Московському метрополітені.

СюжетРедагувати

Невдала засідка і дуельРедагувати

Розпочинається книга живописним описом дуелі між представниками різних угруповань комуністів московського метро. Командир загону гвардійців Сомов виступає в сутичці насмерть проти сина наркома Північного угрупування Петра Ликова.

Події, що передували дуелі, жахливі і безглузді: загін Ликових розстріляв із засади дрезину ні в чому неповинних «човників». Ну, помилка вийшла...Трохи не тих постріляли.

«Літній, п'ятдесятип'ятирічний чоловік, середнього зросту, досить міцної статури, відзначений вже помітною сивиною (нетривалий період він її зафарбовував, але потім плюнув на бабське заняття), яку носив з гідністю зрілої, що вже починає старіти, людини. Розмірковуючи про щось, він акуратними рухами пальців обережно погладжував борідку, за якою доглядав не без дивного для самого себе задоволення, але варто було від погладжувань перейти до більш енергійного масажу шкіри під волоссям, співрозмовнику варто побоюватися самих неприємних наслідків. І, здається, зараз буря наближалася неабияка.
- Та хай чують! Чого вже тут чути, якщо остання собака на станції знає: Петро Ликов - вбивця! - жарким пошепки промовив батько.
- Поки ще тільки підозрюваний. Доказів у них все одно немає...»
~ Голова сімейства Ликових, батько Петра та Ірини Анатолій Ликов


У комуністів не прийнято «здавати» комуністів, нехай і кровних ворогів. Отже, вирішено було провести дуель. Товариш Москвін за таке міг би й під трибунал віддати, проте, хто йому доповість, товаришу Москвіну??

Досвічений боєць, комісар Сомов мало не вбив значно молодшого Петра Ликова, і лише втручання особистої охорони Голови Північної партчарунки врятувало хлопця від загибелі прямо на коліях, де проводилася сутичка.

Проте, головний герой книги не Ликов, і не Сомов. Кирило Зорін, син затятого ворога Ликових.

Загонам Зоріна-старшого все-таки вдалося увірватися в помешкання Ликових. Ликов-старший і поранений син десь зникли, проте вдалося арештувати доньку Ірину. На 20-річну дівчину чекає суд.

Діти затятих ворогівРедагувати

Як це часто трапляється, діти непримиренних ворогів можкть закохуватися одне в одного.

Кирило знав Ірину Ликову з самого дитинства. Вони були ровесниками і ходили в один і той же клас школи, влаштованої на Красносільській. Дітей, а тим більше дівчаток, було небагато, а таких, як донька партсекретаря, взагалі жодної. Зорін дивився на неї здалеку, як на чарівне бачення, не наважуючись наблизитися або заговорити... Просто всюди ходив слідом і мовчав, боячись і мріючи звернути на себе увагу дівчини. Але зеленоока блондинка, з прямими довгими волоссям (що в метро було рідкістю), з гарно підстриженим чубчиком, що недбало падає на очі, не помічала мовчазного обожнювача.

На відміну від абсолютного числа своїх ровесниць, її шкіра сяяла чистотою, і лише неминуча для підземелля блідість споріднювала Ірину з іншими мешканцями Метро. Ірина ніколи не мала друзів, навіть за партою вона сиділа одна. Дітям важко було поруч з зарозумілою дівчиною, що до того ж володіє абсолютно нестерпним характером.

Ликова не вміла прощати, йти на компроміси, домовлятися, і зовсім не виносила чиєїсь переваги: тоді її обличчя спотворювалося гримасою гидливого презирства, а очі обпікали холодом. Однак юнак не хотів визнавати, що за цим стоїть заздрість і злопам'ятність. Навпаки, він помічав лише милий маленький носик і посмішку, що відкриває білі, рівні зуби. Він ловив цю рідкісні проблиски радощів і завжди посміхався у відповідь, але Ірина була розсіяна. Кирило її зовсім не цікавив, а, швидше за все, дратував...

Потім він не раз бачив доньку наркома під час вояжів на Ганзу і назад.

Дівчинка перетворилася на дівчину з фігурою під стать обличчю - довгі стрункі ноги, красиві груди в поєднанні з осиною талією привертали увагу чоловіків всіх віків, а Кирила зводили з розуму.

Однак дівчину завжди супроводжували охоронці, і не те що поговорити, але навіть просто привернути її швидкоплинний погляд пересічному Зоріну не вдавалося. Кирило ніколи не зізнавався в цьому навіть собі, але від можливості вступити в загін сталкерів він відмовився саме тому, що тоді позбувся б можливості хоч зрідка бачити нудьгуючу красуню.

В тюрміРедагувати

Кирило добивається у батька разового побачення із ув'язненою. Видаючи себе за ординарця самого Сомова, дізнається, що Ірину в камері не годують.

Кирило нетерпляче забіг в камеру. Ірина сиділа на матраці, закутавшись в бушлат, і дивилася так перелякано, що у хлопця у носі защипало від жалю.

- Ось, поглянь, - юнак сів навпочіпки і подав Ликової миску і пакет. - Пригощайся... тут і ложка десь має бути.

Дівчина розгорнула пакунок і жадібно накинулася на їжу.

- Спасибі, Зорін, - промовила Ірина, збираючи останні крихти. - Ти і справді друг...
- Іра, - Кирило розтиснув кулак. - Ірочка, дивись...

Очі в'язня округлилися і наповнилися сльозами.

- Це ж... - Ликова взяла з його долоні годинник і, немов не вірячи, швидко вертіла їх у руках. - Мій годинник... А у мене їх забрали... Вони ж ще мамині, від неї збереглися... А ти зміг повернути...

Вона міцно обняла Кирила і заплакала.

- Іриночка, я зроблю все... чуєш, все можливе, щоб витягти тебе звідси! Я поговорю з батьком... з Сомовим... якщо знадобиться, до самого Москвіна дійду! Я знайду спосіб врятувати тебе... Послухай, виходь за мене... Тільки погоджуйся... чуєш... виходь за мене заміж...
- Зорін! - ув'язнена несподівано прикрила юнакові рот тонкими пальцями. - Мовчи...

І, подивившись на Кирила так, ніби бачила вперше, вона припала до його губ...

Хоча, як показали подальші події, з боку Ірини кохання не було ніякого. Досвідчена жінка давно навчилася використовувати будь-яку ситуацію на свою користь.

Зрада і зрадникиРедагувати

Не дивлячись на те, що раненого змогли переправити на Ганзу, шансів у Петра Ликова не лишилося. Він загинув в температурному маренні на лікарняному ганзейському ліжку. Тепер помчта Федору Сомову за загиблого сина стала єдиною метою життя бувшого партійного начальника Північної частини Червоної лінії.

Хто нас, як правило, зраджує? Вірно, найкращі друзі. Ті, хто поряд, кому ми довіряємо, як самому собі. Вірний товариш Федора, Лом, що не раз витягав Сомова з неабияких передряг, жив єдиною проблемою: на лікарняному ліжку помирала донечка. Необхідна була термінова операція. Операції такої складності робилися лише в Полісі чи в Ганзі, коштували захмарних грошей, і на Червоній гілці на них була величезна загальна черга.

Ликов пообіцяв Лому сплатити за операцію для доньки, але коли Сомов опинився в руках ганзійців, Лома просто розстріляли. До нападу на Комсомольську лишилися лічені хвилини.

Кирило встигає взяти участь у невдалому рейді, отримати контузію, струс мозку, і за кілька днів втекти з госпіталя на Красносельській. Яке ж було його здивування, коли, пробравшись в бік Комсомольської, він не тільки потрапив в тил до ворога, а й побачив там в полоні Сомова.

Подвійна невдячністьРедагувати

Кирило рятує Федора Сомова з полону, поставивши за умову визволення іншої полонянки — Ірини Ликової. Далі події починають розвиватися, неначе в калейдоскопі.

Засліплений ненавистю і жаданням помсти, Анатолій Ликов йде на угоду з ганзійцями, і фактично продає їм потаємні виходи до червоної Комсомольської. Станція на короткий термін стає ганзійською. Кирило Зімін пропонує простий і підступний план: приманити останками тіл загиблих партійців мутантів з поверхні і заманити їх на втрачену Комсомольську. Проте, героїзм у військовій справі ніяк не рятує Кирила від зради близьких. Виявляється, Сомов давно знає Ірину. Тільки коханці знають одне одного під вигаданими іменами. Обоє познайомилися і зійшлися під час поїздок на Ганзу.

Історія повторюється, неначе подорож стрічкою Мьобіуса. Як і їхні однопартійці колись в СРСР, комуністи московського метро, не всі, а самі високопоставлені, так само знаходять втіху в притонах капіталізму, якими тепер стали не заокеанські Америки, а порівнянно близькі станції Ганзи. Тут і міцні напої, і наркота, і повії на будь-який смак, і, звичайно, те, що викликає вибухові сплески адреналіну в кров: справжні гладіаторські бої на смерть і полювання віп-мисливців на спеціально обладнаних полігонах, куди загони єгерів діставляють відловлених на поверхні мутантів.

Кирило здійснює невдалу спробу самогубства, після чого шматок іржавої труби, що не витримав маси тіла молодого вішальника, стає його талісманом. Кирило зустрічає і втрачає рідного брата Павла [1]

Колишній запеклий ворог Анатолій Ликов стає вимушеним тимчасовим союзником в боротьбі із спільним ворогом, зрадником Федором Сомовим.

ФіналРедагувати

Не маючи змоги в короткій статті переказувати всі перепітії сюжету, покажемо лише фінал книги. Як і колишній ідеологічний ворог П.Ликов, Кирило викликає Сомова на дуель. Битися мають знову отравленими рукавицями із шипами. Секундантом Кирила виступає Анатолій Ликов, а секундантом Сомова його дружина Ірина. Шанси Кирила абсолютно нульові. Проте, Кирило проявляє характер і істинно більшовицьку підступність: отрута на шипах його дуельної рукавиці набагато більш смертоносна, аніж у суперника. В ході сутички Ірина (яка ганзійцям відома як Вікторія) вбиває власного батька. Напівмертвий Кирило все-таки встигає зачемити крайчиками шипів обличчя суперника. Федір помирає в страшних муках.

В кінці книги ми дізнаємося, що Ірина добилася таки аудієнції з товаришем Москвіним, і той же Москвин підписав її смертельний вирок. А Кирило, незважаючи на сильне побиття, вижив, і був врятований бродячим загоном.

В кінці книги співавтори все-таки примудрилися похуліганити. Як? Якщо цікаво — читайте книгу.

Існує також інший, альтернативний фінал Вивороту. Знайдемо, напишем анонс.

Обіцяна альтернативна кінцівкаРедагувати


Шаблон:КнигиМетро2033 Редагувати

  1. За іронією долі, це той самий Пашка-сталкер, друг Артема з Метро 2033. В книзі Глуховського він другорядний герой, а у Вивороті — рідний брат головного героя
  2. Калашников Тимофій - псевдонім авторського колективу

Ad blocker interference detected!


Wikia is a free-to-use site that makes money from advertising. We have a modified experience for viewers using ad blockers

Wikia is not accessible if you’ve made further modifications. Remove the custom ad blocker rule(s) and the page will load as expected.

Відвідайте інші вікіпроекти на Вікія!

Випадкова вікі